Спостерігач. День
Мене зростили та вдягли
Двори загублені
Та на роботу одвели
В місця улюблені.
Я виринаю із квартир,
Думками повними,
Що наповнялися людьми
Непереборними.
Я виринаю із печер,
Звірями грітими,
Де стіни шкурами рясні
Різноманітними.
Я виринаю із тепла,
Спокоєм створеним.
Кидають тіні од крила
залізні ворони.
Вони злетілись на шляхи
І сунуть сяючи.
Дзобами зкльовують гріхи
З людьми літаючи.
Мій мозок маревом ніяк
Не припорошений -
Я бачу авта на шляхах,
Людьми запрошені.
Та я торакаюся пір'їн
Зі сталі схвачених.
Я бачу дива звідусіль.
А ви - не бачите.
Я бачу очі в небесах
Незацікавлені.
Зірки - зажурені курці,
зорею спалені.
Я бачу спалахи вогнів,
прадавні факели.
То дикуни зпоміж дворів
Ідуть неквапливо.
Ліхтар викреслює людей,
Додому пущених.
А я зрікаюся ідей,
Ночами звужених.
Не завши треба упадать
До публіцистики.
І ось одна з моїх порад:
"Літайте високо!"
