...без нього не вдасться дістатись мені кордону,
нічим заспокоєна і ніби без зайвих амбіцій.
Ти майже підкорений, рахуєш пусті вагони,
а потім по колу почнеш рахувати лиця.
Дощ пожирає мій сніг - не замилює очі колір,
байдуже з ким - приношу цей вечір в жертву.
Можеш собі пробачати, бо я ж неодмінно дозволю
вбити надію, а потім її гвалтувати...мертву.
Нічого не сталось і грубість чужа помірна,
записую цифри, дивлюся в вікно навпроти.
Дивуюся їй - нерадива...практично сильна,
не вміє любити, хоч вірить у щось вже всоте.
Лічити ці дні, щоб зраду відкласти на потім,
себе обіцяти в дарунок, брехати нахабно.
Тонути в тобі, в безглуздо-жахливій марноті
і вбити..так страшно і дико...(я ладна)
вірш - немов американські горки - наскільки швидко підносить до гори настільки ж різко все всередині падає... а ще більш вражає те що він як я розумію автобіографічний
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
емоційно 
