Я сплю собі, сиджу, лечу,
Нічого мені вже не треба,
Сам із собою я мовчу,
Мовчу я сам і коло себе.
Так буде довго, ні, лиш мить,
Зупинка, знову до дороги,
Я зупинив те що летить,
Мене спинили трохи-трохи.
Коли, сьогодні? Завтра ні,
Тепер усе неначе вчора,
Незрозуміло все мені,
Кому й для кого я опора.
Не знаю, може це і в снах,
Заплутуюся я ще більше,
Так інколи підходить страх,
У голову залазить віршем.
Я б’юся й ти мене ще б’єш,
Роздарюю себе для чого?
Ти моє щастя тихо п’єш,
А на взамін маю нічого.
Коли і звідки - запитай,
Де упіймати того світла?
Іду шукаю я той рай,
В піску дорога незаквітла.
Яка така? Все різно йде,
У просторі й часі думками,
Двері свої собі знайде,
Створеними тут мною ключами.
Хочу і звісно і посміємося,
Буде і щастя там багато,
Ми ним із вами так нап’ємося,
Запам’ятаєте, я обіцяю вам те свято!
