Тривога, непокІй та насторожа,
Що дістає з середини щоночі-
Без порівнянь це ні на що не схоже-
Цей страх, що заглядає прямо в очі.
А що в очах?-Там смуток та сумління,
Там біль та трішки, навіть, насолоди-
Без просвіту мізерного розтління
Страх закував, зоставив без свободи.
Нікому не відомо, як набридло,
Без права вибору всього боятись-
Це несказанно блідо та огидло
Страху свому дурному піддаватись.
Боятися пітьми, коли сама ти,
Боятись пустоти думок чи болю,
Або ж негідно все життя прожити,
Боятись існувати у неволі.
Найбільше смерті-вічності тієї,
Що забирає все кудись безслідно-
Боюсь жахливо смерті я своєї!
Та годі вже! Здаюсь! Мені набридло!
І взагалі страхам моїм немає-
Ні заборон, ні меж, ані кордонів-
Хто як не я їх назавждИ здолає,
І зробить світлими, мов на долоні.
