Підземний світ мене гукає!
Вторгнутись через зали слав...
Живий олтар та грона перла,
В горючі течі скатних лав…
Мені іти по них прийдеться,
Щоб співпадати в прототип
І смерті вічність віддавати...
Та акварель з душі за гріх.
Вона під регі жде чикає!
На грані з чорної смоли,
Там їй вірші буду писати!
Що при житті мене звели...
Звели із розуму з дороги,
З тепла святого та добра!
Від них життя мене штовхає,
З блаженства в за колодки зла…
У танці вогнища кружляю,
За цю окрушку і болить!
Аби зійти із павіана,
Що з чорних гір гріхів кричить…
За кантом пролизів із серця,
- Вітала долю щастя мить!
Коли вірші - злу дарувала,
Та відчувався в серці сміх,
І "срібне сяйво" ніжить душу...
Від - Радо!) – сяючих очей,
Звели вони мене із раю!
До полохливих вій з ночей…
До мого моря промінь Божий,
Приносить арії думки,
Ніколи їх не проміняю!
На славу в пеклі та рублі…
Усі прикраси на ялівці,
Прибрав із щирої руки,
І їх приємно дарувати!
До притаманної душі…
Я буду з смертю танцювати!
Через надмірний поворот,
В мені бажання віршувати!
І смерть не сушить чорний рот…
Через обради горя й смутку,
Знайду до серця чистий путь!
Залізу в душі прогрівати,
Своєю нехтуючи в суть…