Така дивна історія, яка почалась з першого весняного дощу, який дарував надію…
Все було як завжди, вона весела і усміхнена поверталась додому. Її очі були наповнені невимовної радості, яку вона передавала кожному прохожому, не боючись, що подумають про неї інші вона просто прямувала додому і посміхалась… життя чарувало її своїми кольорами… вона була цілком щаслива, хоча причин для щастя в неї було мало, але щастя грало сумну мелодію на струнах її ще досить тендітної і такої наївної душі і заставляло посміхатись… Побачивши маленьку дитину років двох усміхнулась і зрозуміла, що через деякий час і в неї буде це маленьке диво, чудове і таке рідне… Їй було тільки 18… Життя підхопило її на хвилю бурхливого вітру і понесло далеко вперед… десь туди до її найзаповітніших мрій, бажань і сподівань… вона була чудовою, життєрадісною, злегка сентиментальною і водночас такою щирою… Нікому не вдавалось відкрити її серце до кінця, нікому його не довіряла, щоб раптом чиїсь необережні руки його не розбили… Вона жила тим, що в неї вже було… Адже всього їй було уже достатньо… декілька вірних друзів, в яких ще ніразу не приходилось розчаровуватись, чудова сім’я, але нажаль не було в її житті ще тієї частини, яка б доповнила її самотнє серце… Погляд який нікого ніколи не залишав байдужим шукав у натовпі ці рідні і до болю потрібні очі… Щирими словами вона могла з легкістю доторкнутись до душі любої людини і розмова з нею здавалось буде тривати вічність…
Але доля зіграла з нею у дуже злий жарт… Сидячи вдома і очікуючи приїзду батьків від їхніх далеких родичів вона слухала свою улюблену музику… раптом роздався телефонний дзвінок… вона подивилась на екран мобільного це дзвонила її мама… піднявши трубку вона з радістю спитала ну де ж ви всі я чекаю, вже навіть стіл накрила… але у трубці вона почула грубий і незнайомий голос якогось чоловіка… Ви Ольга? – запитав чоловік на іншому кінці трубки… У Олі затремтіли коліна і вона відчула жагучий біль у серці… Так це я! А що сталось? - Я дзвоню вам повідомити, що ваша сім’я потрапила в автомобільну аварію… У Олі підкосились ноги, телефон випав з рук, але вона одразу ж вхопила його знову і почала кричати… як? Чому? коли? За що? Сльози покотились по її блідому, як стіна обличчі… чоловік знову почав говорити… Ваш батько в тяжкому стані, а мати… пауза вбивала її, але вона вже відчула що сталось… А ваша мати померла сказав він… Оля впала на коліна і ридаючи не вірила власним вухам… Чоловік продовжував говорити… Ви повинні приїхати ваш батько в дуже важкому становищі… Тримайтесь!!! На іншому кінці почулись гудки, але Оля вже не чула нічого, не слухала і не відчувала… В неї виникло враження, що її серце хтось порізав на шматки… Довкола все потемніло… Вона не бачила нічого ридала і надіялась, що це тільки кошмарний сон… але все це було наяву… вона зібралась з силами вділась і поїхала в лікарню… навіть не пам’ятаючи чи казав він точну адресу чи ні вона помчала… тільки тиждень тому вона святкувала з батьками своїх 19, а тут таке сталось… вона ввірвалась в лікарню і помчала до інформаційної довідки… її заглушував стукіт власного серця… вона сказала своє прізвище і їй сказали куди іти… вона прибігла в реанімаційне відділення там був її батько… серце билось неначе грім у небі і їй здавалось, що вона цього не переживе… вийшов лікар і сказав… ваш батько впав у кому… ми точно не можемо сказати скільки часу буде тривати кома… але шансів на пробудження дуже мало… і неначе молотком по серці вдарила ця новина… Оля присіла на диван поряд з реанімаційною… їй здавалось що вона не плаче, але насправді сльози градом котились по її обличчі… доктор намагався її заспокоїти, але її душа була поза межами тіла і розуму… вона схопила себе за голову і почала ридати… доктор був вимушений вколоти їй заспокійливе… наступного дня Оля безсила і неначе в трансі похоронила маму… їхня сім’я була досить багатою і залишила їй великий будинок і достойний рахунок у банку… Оля була обезсилена… вона кожен день плакала у темній кімнаті і не вірила що все це сталось насправді… лікарі говорили невтішні речі, щодо її батька, але надія не вмирала… вона боролась за його життя, але все було марно… через тиждень її батько вийшов з коми і вона сидячи в кімнаті побачила як він розплющив очі посміхнувся до неї і останнім що вона почула це був звук зупинки серця… як лікарі не старались його врятувати все було марно… поховавши батька, вона замкнулась в собі… не підпускала до себе нікого… сиділа у чотирьох стінах… і з життєрадісної і чудової вона перетворилась у незнайому всім вбиту горем молоду, але вже посивівшу дівчину… так тривало близько року і ось прийшов її 20 день народження… вона ніяк його не святкувала проспала весь день, а на вечір почула стукіт у двері… відкривши їх вона не побачила нікого окрім листа що лежав на підлозі, адресатом була вона, а от від кого вона так і не знала… на листі не було марки і зовні він здавався якимось дивним… дівчина була у відчаї і ностальгія за днем народженням з батьками ятрила їй душу… вона поставила лист на журнальний столик і сказала в думці, що прочитає завтра… ранок був чудовим, але це вже не тішило її так як колись… вона зробила собі чашку міцної кави і згадала про листа… він лежав на тому місці де вона його залишила… підійшовши вона з якимось дивним відчуттям почала розривати лист, щоб прочитати його вміст… перші рядки вбили її … там писало: Дорогій донечці… Оля впала відкинувши від себе листа… не може бути… як це можливо… але заспокоївшись почала читати його… а в ньому писало ось таке:
Оля, наша найдорожча і найкраща донечко… Життя складається зовсім непередбачувано, але у всіх на землі відведений свій час… ми не могли з батьком дивитись на твої страждання і порушили договір з ангелами раю… твій батько домовився з темним ангелом про доставку цього листа… але це не важливо… ми наважились на цей крок тільки тому, щоб ти знала… нам тут добре… а в тебе повинно продовжуватись життя… ти повинна і далі посміхатись… радіти життю і подарувати комусь своє серце… рано чи пізно ми зустрінемось… ти це знаєш… після того як ти прочитаєш цей лист він зникне як ніби його і не було… щоб ангели раю не догадались, що ми порушили договір… Донечко, пам’ятаєш коли ти була маленька ти питала завжди мене а як там у раю… так от я скажу тобі тепер… тут чудово… тут нам краще… не побивайся, а живи далі… ти на це заслуговуєш… ми на тебе чекаєм… проживи достойне життя… проживи його за нас всіх… покохай так як я покохала твого батька… і відпусти наші душі з полону твоїх думок… помолись за нас… ми завжди поряд…
Оля не вірила своїм очам прочитавши ми завжди поряд вона знову розплакалась… і лист пропав ніби його і не було… наступного дня вона зібралась з силами і вперше за півтора року пішла на роботу… всі її співробітники були здивовані… але вона старалась посміхатись і бути з усіма приязною адже цього хоче її мама… тижні минали як години… в душі у Олі була пустота, але зовні вона не подавала виду… вона знову почала любуватись небом як колись… писати вірші, гуляти під дощем… підставляти своє оголене і самотнє серце вітру… самотність стала її вірним другом… а всі інші про неї забули… але в цей період вона відчувала себе зовсім не самотньою, а вільною… вона знала, що поруч вони найрідніші батьки і що вони раді, що вона почала все з чистого аркушу… Кожного вечора вона поверталась на метро додому… знову з навушниками в вухах, знову з якоюсь дивною надією на краще… знову усміхнена, хоча сивина помітно виглядала з її темного волосся… і вже 21 річна дівчина ставши знову впевнено на ноги заради душ померлих батьків жила, як всі нормальні люди…
Її історія не завершилась… почавши нове життя… вона зустріла поглядом ще зовсім не знайомі, але водночас рідні для неї очі… він стояв поряд з нею і вдивлявся в її обличчя стараючись щось там розгледіти… він посміхнувся, а вона в свою чергу посміхнулась у відповідь… підійшовши до неї… він почав знайомитись… вона раптом зашарілась і навіть не знала як відповідати на його здавалось би такі банальні і водночас прості запитання, які дивним чином проникали аж до її серця… так вони і познайомились… вона не задумуючись дала йому свій номер телефону… безсонні ночі через розмови повні щирості і прив’язаності… він нетерпляче просив її зустрітись, але вона кожен раз відмовляла думаючи про те, чи не поспішає… але одного разу він знов її зустрів випадково в тому ж вагоні метро… підійшов, розговорились… він запросив її на чашку кави… довго не роздумуючи вона згадавши слова мами вирішила погодитись…
Пройшов рік і свій 22 день народження вона вже святкувала з ним… він здійснював всі її мрії… і вона була надзвичайно щасливою… Ще через рік він запропонував їй вийти за нього заміж… Її серце було переповнене радості і щастя… вона погодилась… життя тривало… у 25 вона народила золотоволосу дівчинку і назвала її в честь своєї мами Надією… Вона жила і дихала щастям… І вирішила написати нарешті батькам листа у відповідь, хоча не була впевнена чи він до них потрапить десь туди у рай… але все-таки наважилась… у листі писало:
«Дорогі мої, найдорожчі батьки… я всім серцем вдячна вам за той лист… ви ризикували заради мене навіть там на небі… мої думки дотепер зайняті вами… хочу вас привітати у вас є внучка… я знаю все це ви бачите… але мені просто необхідно написати вам цього листа… Моя душа переповнена радості… Сподіваюсь ви мною пишаєтесь… Я прожила це життя заради нас всіх і ні на хвилинку про це не шкодую… Ви назавжди в моєму серці назавжди в душі… ви назавжди в моїх думках… я вірю в те що ви поряд… спасибі вам… ви показали наскільки важливе життя… ви показали мені рай на землі…»
P.S. цінуйте час проведений поряд з батьками…
спасибі
