Кришталь дзвінких прозорих дум
Зібрати і покласти на папір,
Коли навколо тебе крики й шум
І серце ділиться коли навпіл.
Одна частина вся в турботах,
У праці вся і в самоті,
А інша, звісно ж, у красотах
Співає, покоряючись весні.
А як їй можна не коритись?
Як не дивуватися її,
Коли всім серцем хочеться тулитись
До співу рваної зорі?!
Думки порозповзались хаотично,
Тікаючи на волю, за вікно,
А кров вирує так незвично –
Мордує юності тепло.
Крізь призму темних дум,
Крізь відчай у сухій поставі,
Притулиться до мене сум –
Віддаючись німій виставі,
Де два актори: я і ти,
Моя весна стрімкоголова,
Не раз у серце намагалася ввійти,
Та все для мене твоя ніжність нова.
Лікуєш плескотом тепла
Мою зболілу душу.
І виходу уже нема –
Цю роль зіграти мушу.
Як квіти радості на ліжко почуттів
Постелять лагідні долоні,
Не загубись тоді у безлічі світів,
Холодні губи вітру приклади до скроні.
Коли нашіптує тобі весна,
Закрий скоріше вуха і втікай:
Усе нутро вона стиска,
А ти не плач – співай!
Вона дивилася на мене звіром,
Прийшла - і серце у полон,
Невладна вже зі своїм тілом –
Весна змахнула пристрасті крилом!