До тебе неприхильний світ?
В тісному всесвіті тобі замало місця?
Від погляду твого марніє цвіт
І сонця погляди неначе вістря?
А може справа у тобі,
Мій чудернацький перехожий?
Ти виділяєшся в юрбі
Аж до безглуздя на всіх схожий…
З очей твоїх іскрить журба,
Із уст – брутальна лайка.
Лякає око неприємна худоба,
Мораль – коротка рвана майка.
І стільки болю в тих словах,
І стільки ненависті й бруду,
Душа ж розходиться по швах,
Ховаючись по закутках від люду.
І раптом вакуум думок
Розтне, мов злий анатом,
Єдиний серця твій порок –
Добро, що одягнулось катом.
І так захочеться любові,
Турботи, ласки, розуміння,
Але не з книг, що ніби в змові
Шмагають обезкровлене сумління.
І щось обірветься, злетить
Із вуст твоїх, як покаяння
І вічність у єдину мить
Відчуєш крізь сумне зітхання…
Нехай болить, а ти пробач,
Наважся горе пережити.
Життя, як той футбольний матч –
Лиш треба вірити й любити.
Любов ж не замішаєш на крові,
Вона не виникає із дрібниць.
Шукай її ти у собі,
Немов колаж із сотні лиць.
А як знайдеш, то враз
По-новому озветься твоя ліра
І скільки б не вмирали раз:
Любов - з любові, з серця – віра.