З небес,спускаючись повільно,
Зійшла на землю тиха ніч.
Все темним покривалом вкрила,
Щоб бути з кожним віч –на- віч.
Чаклунка ніч серця читає,
Бажання всіх зна кожну мить.
А ось її щось притягає –
Душа дівоча,що не спить.
Вона душі лукаво каже:
-Всі страдниці ви на землі.
А ти тягар свій дуже важкий
Усім потроху розділи.
-Так,я віддам,але не морок,
А пламеніючу зорю.
Тепло сердечне і увагу
Я всім на світі розділю.
Допоможу в лиху годину,
І в радощах не відвернусь.
Бо дуже я люблю людину
І скривдити її боюсь.
Біду й печаль собі залишу,
Хай сльози створяться в росу!
А шляхом,іноді нестерпним,
Я хрест сама свій понесу.
Тут сперечатись ніч не стала,
Спокуси думка вже пропала,
І задоволена лишилась,
Що їй така душа зустрілась.