Осінньою усмішкою день
То плакав ніжно, то сопів суворо.
Дзвенів струмочок: день-дзелень,
А небо оскалилось хворо.
Десь закурличуть журавлі,
Ключем злетівши ввись,
Ніщо вже не зупинить кораблі,
Що у вирій тужно понеслись.
Заплакала листва, немов дитина,
Додолу падала й шуміла,
Але єдина мить – хвилина –
Вона у танці з вітром загуділа.
Або поснули айстри у саду,
Або про них забули морози,
Горять вони в мажорному ладу
Тоді як інші проливають сльози.
Сутінки, запалені скроні дня,
І темінь душу виїдає.
Облетіла. Стерлась. Загула,
Та про це ніхто не знає.
Бринять краплини смутком,
Моросять небесні очі,
Закрався відчай в серце жмутком –
То прилягли на землю ночі.
