Дзвінок мобільника.
Звідки тут на лавці в сили Зла
( Темрява)
взявся мобільник? Такий покоцаний... Мій! Точно мій! Прихований номер. Незнайомий голос в трубці.
- Люди - не стіни. Якщо захочеш, посунуться. Вір у себе. Тоді врятуєшся.
Короткі гудки. Обертаюся до Хлопчика-з-закоханими-очима.
- Хто це був?
- Твоя підсвідомість.
- і що ж вона хотіла мені цим сказати?
- Цього я тобі не відкрию. Висновки ти повина робити сама.
- Як думаєш, нам ще тут довго чекати?
- Не знаю. Чесно. Але думаю, що вихід знайдеться.
В неї з очей бризкнули сльози. Капнули на футболку срібним дощем.
- Нуууу... Дурненьке... Не плач. Яке ж ти все таки... Геть не змінилася.
- А чому ж я мала мінятися?
- Міняються після того як роблять боляче іншим.
- Але не після того як роблять боляче собі.
- Життя це гра. Ти знаєш, що колись програєш і щоб вижити руйнуєш нитки прив"язаності до інших. Жаль, що тут правила не діють.
- Жорстока ця гра. -Я заспокоїлася і задумалась.- Надто часто треба ховатися і робити боляче іншим. і в цей же час треба слідкувати за тим, щоб не зробили боляче тобі.
Вона витягнула цигарки з кишені.
- Покурим?
- Не відмовлюсь.
Сидячи тут ти починаєш задумуватись.
Прийшло розуміння:
ілюзії сучасності;
маразму оповіщень;
втрачених мрій;
загублених світанків;
змарнованих секунд;
розбитих ліхтарів...
А ліхтар все ще горить. Маленьке сонце. Велика розмита пляма. Я його бачу кожного вечора коли повертаюсь додому. І усміхаюся.
- Знаєш, я мабуть посплю.
- Думаю, я не заважатиму.
Вона заснула.
ту бі контінед..... списуватимемось тут, бо конт. знову зламали((( от.. а зараз і я спати... довго не сиди і хороших тобі снів.. най присниться найяскравіший спогад...па сонце
