Гуляючи давно протоптаними дорогами нив, вітер лютів від шаленої скуки та нудьги. Своїми холодними ручищами юнак безжально нищив усе на своєму шляху.Самотній він виспівував гімн нещасної та одноманітної буденності. Він несамовито заплутував, щойно розчесані коси верб,замітав мурашники та глузував із хмар,котрі то тихо засинали під промінцями щедрого сонця,то грали з водою ,проливаючи теплі дощі. Вітрові було важко від розуміння реальності,важкої здавалося б незмінної буденності.
Одного дня не засинаючи ні на хвильку ,в ночі,вітер весь зморений, понівечений, покалічивши декілька сосен під ранок,зупинився ,зайшовши у ліси і почав тихенько шелестом кримезних гілок ялин наспівувати важкі та сумні пісні. Тоді ж великий композитор та творець прекрасних симфоній, Жайворонок, не зміг змиритись із такими тужливими нотами ,які нагадували початківця у струнному мистецтві.
Пісня Жайворонка-завжди різна,завжди яскрава,і така мелодійна,немов він виспівує усі почуття,немов співає про рідний прекрасний край,про перше кохання,про материнську любов. Щоранку такими симфоніями птах радував і веселив людські зчарствілі серця. Сьогодні ж цей спів приглушує плач вітру.
«Не годиться так» - подумав Жайворонок. Піднявшись вище,зазираючи у саму душу самотнього Вітру ,птах,пориваючись у гілках стримано,проте з таємничою допитливістю зауважив Вітру:
- На день потрібно дивитися,як на мелесеньке життя,друже.
Та Вітер ще більше затуживши, зашумів так несамовито ,наче вириваючи коріння ялин та змітаючи усе на своєму шляху. Його тужлива мелодія,немов загула:пішли у хід органні інструменти. Жах,що творилося.
- Чому ж тобі жахливо так,володарю лісів? Чи сталось щось погане?Чи закохався ти? Скажи мені,брате,можливо, піснею тобі допоможу. Не одному ліками була моя мелодія тонка.
- Та що ти можеш?-у відповідь несеться. Тужу бо важко й сумно жити. Щодня теж саме : ті ж стежки,ті ж ліси. Добре,що хоч пори року Всевишній змінює. Мене переповнюють почуття ,що наче й жити не хочеться. Я хочу знати,що не самотній. Почуваюся подавленим і оточеним лиш проблемами, і уже не бачу жодної перспективи для їх рішення. Я почуваюсь загнаним у куток ,і думаю,що єдиним правильним рішенням є просто безцеремонно залишити усе і піти з життя назавжди.
Усе навколо стихло ,неначе миттєво задушилось та померло. Жайворонок зрозумівши весь стан самотнього вітру спробував допомогти йому:
- Володарю стихії,можливо,те,що я хочу тобі сказати-ти не бажаєш чути зараз,але ти маєш знати,друже. Ти не один такий. Цю хвилину тисячі страждають від самотності ,але більшість з них боряться за себе,за своє життя,і у них це виходить. Якщо інші можуть подолати такі перешкоди,чому ж ти не можеш? Що ти вибереш : перемогу чи поразку? Подивись на свою проблему. Невже ти думаєш,що це кінець? О ні! Але єдиним наркотиком,який безжально тебе вбиває – це жалість до самого себе,Вітре! Подивись на майбутнє реалістично! Звичайно,я не применшую серйозності твоєї проблеми,але я хотів би щоб ти знав! Якщо інші можуть подолати такі проблеми,то чому ж не можеш цього ти? На шляху є багато перешкод,болі,сліз та негараздів,проте успіх тобі гарантовано: тобі по плечу усе це! Ніколи не можна падати духом,адже поразки роблять нас тільки сильнішими,юначе. У світі безліч особин,які люблять тебе і які готові на багато чого для того,аби твоя посмішка була щирою! Подумай про це…не час тобі журитись. Пам'ятай,що найбільшою спокусою для тебе зараз є – це здатись,але ти сильний у своїх переконаннях,у своїх думках,у вірі своїй.
Промовчав Вітер і полетів геть . Важко йому було,він шумів,рвав коріння молодих дерев ,ламав сухі гілки та безжально трубив у лепеху. Через деякий час,понівечивши декілька берізок,юнак сів у полі і задумався над усім своїм життям,зрозумів,що насправді просто існував і нічого більше. Осяяли його думки,що має жити радісно,що кожний день-це наче малесеньке життя,яке потрібно прожити з гідністю… Полетів ген у поле далеко і пісню зачав виспівувати :
Життя моє таке прекрасне,
І сонечко сіяє ясно.
Усе навколо зацвітає,
А я живу,а я літаю…
Летів Вітер несамовито,не озираючись,щасливий,наче щойно закохався,наче весь світ створений лиш для нього,і він над усім господар. Так добре йому було,так весело і він почувався вільним,корисним та найголовніше щасливим.
Зупинившись в степу,озираючись та щедро посміхаючись,він помітив самотню,зажурену квіточку. То була польова Ромашка. Вона сумувала та журилась,що життя її марне,що вона сама самісінька. Важко було дівчині від цього , а вона така прекрасна,і навіть через її неземну красу помітні сльози її великої душі,самотньої душі.
Вітер,помітивши її тугу,негайно ж закортів допомогти Ромашці. Підлетівши блище, несміливо припіднявши її ніжні пелюстоньки своїми холодними ручищами, тихенько запитав дівчину-красуню :
- Що з тобою,квітко? Зажурилась так важко. Я пісню тобі заграю і звеселиться серденько твоє тужливе.
- Не грай мені нічого,Вітре. Не хочу чути й нотки. Важко мені,морози скоро поб’ють мене, як бідну первістку. І все- кінець. Нічого далі,життя на нівець,який ж в ньому сенс? А ніякого…
- Помиляєшся,дівчино! –Вітер промовля- сенс у всьому є . Подивись на життя , немов на казку. Неначе воно таке легке і усе там просте та має щасливий кінець. Ми усе бачимо таким,яким ми хочемо його бачити. Адже кожний день-це маленьке життя. Ти повинна вміти його прожити,і не має значення скільки тобі залишається на цій землі: день чи кілька десятків років,вони твої і прожити їх варто гідно,щасливо та головне - не піддатися спокусі-не здатись! Розумієш,квітко! Це істина! У цьому усі ми!
- Ти дійсно так думаєш,Вітре?- прошепотіла тремтячим голосом,юнка .- Чи варте воно того? Я уже нічого не знаю.
- Варте,дівчино! Варте! Спобуй,прошу тебе…
І полетів десь ген за обрій здавалося б Вітер…
А Ромашка задумалась і вирішила таки почати усе з початку,жити корисно і не втрачаючи й секунди. Вона була так впевнена в своїх можливостях і сказала,що з завтрашнього дня усе буде по-іншому,вона почне жити з початку,її життя наповниться глибоким сенсом, і її метою буде-дарувати щастя усім…
Заснула квіточка уся весела та така впевнена у завтрашньому дні...А завтра не настало.
Уночі вдарили сильні морози,дівчина замерзла та померла. Вона не встигла нічого,вона не виправила ні хвилини свого життя. Померла, не живучи насправді.
ID:
255832
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.04.2011 20:26:19
© дата внесення змiн: 24.04.2011 20:26:19
автор: Nona
Вкажіть причину вашої скарги
|
