Уже зима холодна промайнула,
уже погас у серці біль,
проте його ти так і не забула,
і ніби сиплеш ти на рани сіль!
Згадаєш якось ти йогов хвелини жалю,
заплаче серце й защемить,
і вже страждань не буде краю-
любов твоя не відлетить.
І сонним небом золотавим
підеш із сонцем ти на схід,
і все навколо стане тьм"яним,
немов змінився цілий світ.
Ти сядиш тихо при дорозі,
заплачеш гірко й закричиш,
страждати більше ти не взмозі-
душею ти до нього відлетиш.
Ще сон оцей не закінчився,
і драма ваша без кінця,
безжальний фільм не запенився,
ще грає музика життя.
ще десь далеко,в чистім полі,
кохання вітер розвіва,
шаленим ти ковтком неволі
усе йому розповіла.
Ще час на стежці залишився
,але бажання вже нема;
на ньому цілий світ спинився,
а ти залишилась сама.
Та не сумуй,що він покинув,
і не жалій,що сталось так,
страждання час назавжди злинув,
обман зоставсь лиш на словах...