Світло сховалося в напівтемряві просторої кімнати. Стеля була заввишки приблизно 6 метрів, вікна сягали 4 метрової довжини, а з їх карнизів звисали чорні штори, які ледь-ледь впускали місячне сяєво.
На підвищині цієї кімнати та загалом можна сказати в самому темному її місці, навпроти велечезщних дверей сидів юнак на троні, який обшитий чорним шовком.Він схилив голову і сидить не порушно.
про що його думки, незнає ніхто. Чорний колір його рубашки в стилі "хевіметла", такоїж чорноти його штани та боти зливались в одне на фоні його білої шкіри, а його волося яке сіро-чорного кольору виділялося із загальної маси кольору всих речей.
Здалось, що він щось згадав, бо вуста і очі, цього юнака стиснулись неначе від болю. Свою праву руку він зігнув у кулак...Тиша...
Та раптом посипалося скло громом по велечезній кімнаті і прослалося світло біля його ніг, він розплющив очі, які засвітились червоним світлом. в кімнату влетіла чорна пташка, яка сіла на сосідній трон, це був ворон.
Юнак повернув до нього голову, і шепотом мовив:
- Фейт, я розумію, що спокій домінує...
Він встав і рушив, велечезні двері самі перед ним розкрились і він вийшов...
На вкруги було світло і сонячно це дуже давило на очі.Він заплющив очі руками та почув сміх. навколо столяли люди, які дивились на нього і сміялись. Він йшов. Спокій переміг.Стало начхати на них.
Так, він не такий і якщо йому хтось плює в спину значить він попереду.
"Неформал, ну й що?! Начхати....Люди сприймають викривленою реальністю....Сміх в спину. Та пішли ви...Та мені всеодно! спокій мій вас ще більш дратує.))))))))))))))))"