осінній дощ уже змиває сліди літа.
понуре небо пропливає над тобою.
в кімнаті потемніло й тихо...
тільки вікно поскрипує порою.
за літом дивно якось не сумуєш
сидиш один, вглядаючись у хмари.
як вітер трусить з дерева ошати..
в обіймах осені нудиш, немов в капакані.
блукає думка і ховається в краплині
дощу холодного, мов брила льодяна.
за дві секунди вільного падіння -
із краплею розбилася вона.
по тротуарах швидким біглим темпом
зтурбовано горцюють перехожі.
додому поспішають, несуть мрію
про бажані сухі і теплі речі.
а хтось далеко ніжиться на сонці,
посмоктуючи напій із стакану.
та я не там, я тут сиджу у Львові,
про відпочинок думати зарано.
дощ змив не тільки теплу літню пору,
спекотні дні та незабутні вечори...
він врятував мене від болю головного,
що навантажує тапер від метушні.
осінній дож змиває сліди літа,
понуре небо пропливає над тобою...
осінній час настав щоб відпочити,
і призвичаїтись до головного болю.