кавярня. стіни вдавлюють морок, а серце планує жити
атмосфера стародавнього світу, трохи пітьми, і багато світла
світла з душі, старих спогадів про минулі провали
дивні тривоги, на вустах слова «будь ласка, дві кави»
тепло що охопить руки, пройде по жилах тіла,
завяже вузлом і тричі заставить відчути болість
нас приймуть за ще одну пару, що згодом зібється з дороги
та ми насправді, не скажемо що тільки-но знайшли вихід з кімнаті для когось
якась жінка сидітиме за сусіднім столиком,
за чашкою міцної кави з таємним присмаком мяти читатиме книгу
про загублених людей на остові, про сучасних підлітків і смакуватиме далі
вона виявиться вдовою, вдоваю старого мерця… кінець..
мине година,друга-ми розмовлятимемо ні про що
так байки не більше,можливо навіть менше ніж потрібно
але це не завадить нам зрозуміти життя
що здавалось раніше таким далеким, недосяжним квитком в небуття
тиша..
вимкнуться ліхтарі, і ми опинились на дворі
дощ, сніг, заметіль - ні, нічого цього не буде
лишень два замерзлих тіла, вулиця, трійка машин і запізня година
так виявиться що хтось із них, із верхніх істот, на нас зупинились..
попереду ніч, як темна мотузка охопить, задушить, завиє, збентежить
не дасть часу подумати, вирішити як вчинити далі
що зробити? яким чином? і чи потрібно взагалі діяти
а ти просто візьмеш за руку, без зайвих розмов, то буде вперше..
