"…Поховаю на дні серця всі спогади про тебе…
Твое ім я нехай лунає в глибині..
І образ твій поступово зникає у небі…
Нехай тепер хоч рай, та байдуже мені…"
Твої слова чіпляли струни серця
Складаючи симфонію любові
не по старим набридлим вже мотивам
А так, вигадуючи ноти нові.
Ти був відрадою мені у цьому світі
Коли здіймались в небо купи пилу.
Не знала більш прекраснішої миті,
ніж та, коли відчула твою силу.
І хоч сама не скаржуся на слабкість,
та так набридло бути не собою:
то начепити сили кляту маску
то обірватись тонкою струною.
Та час пливе, а з ним усі тривоги.
Застигли в небі кадри не про нас.
А я молю, в сльозах благаю Бога
щоб стер із пам'яті той наш с тобою час…