Моя мелодія вітрів
несе тобі у вікна листя.
Клавіатуру пальці тиснуть,
ти йдеш по римах, як по вістрях.
А серпень рано догорів…
Джазує вересень дощем,
фонять відкриті парасолі,
О скільки слів! Які прозорі!
Який високий тон! О солі-
сти осені... І ще
потому тиша, як в раю.
І ти у римах, як в нірвані,
До півночі або до рання
на незастеленім дивані
ушосте ямбом виграю…
Джазує вересень дощем,
так іртригуюче врочисто.
що навпіл рве своїх солістів
високим тоном. Тільки щем,
що тра збиратися до бою
з хореєм, з ямбом і з тобою -
то не нірвана. Не Едем.
Софія Кримовська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, не Едем. Але ж нірвана...
Набої є, хореї теж!
Ну подуелимося з Вами -
аж секундантів не знайдеш
опісля пострілів... Дантесе,
я ще не Пушкін - перша теза)))