З дитячих літ я пам’ятаю,
Бабусі рідної слова.
Її я образ забуваю,
Та не забуду ці слова:
“Своя у кожного дорога,
Запам’ятай ти вислів цей, -
Талант в людей - завжди від Бога,
А горе – горе від людей.”
В дитинстві я не розумів,
Бабусі, мудрі ці слова,
Тепер, коли вже посивів
Відчув - була вона права.
“Життєвий шлях – важка наука” –
Скажу онукам я колись.
Лиш жаль невидима ця “штука”
Підносить часто нам сюрприз.
Життя мов матінка “балує”
І ніжно пестить як дитя,
Нас обнімає та цілує,
Аж огортає забуття.
То наче бідну сиротину
Уже лишає сам–на–сам,
Чужу, не бажану дитину,
Що кличуть люди всі “байстрям”.
Воно тоді до нас байдуже:
Нема уваги, а ні ласки,
Або голубить, та не дуже
І одягає нові маски.
А ми продовжуємо жити
І головного ще не знаємо -
Життя не вміємо цінити
І маємо лиш те, що маємо.
Життя красиво, щоб прожити,
Не, значить, поле перейти.
Із горем довго не дружити,
А вірний шлях в житті знайти!
04.01.2003 р.
