Він їй надсилає танцюючі смайли,
Рукою проводить по літерах.
Вона їх ковтає, збирає у файли,
Щоб потім узяти та витерти.
Він пише про пристрасні ночі у Скайпі,
Кохання в кружальці веб-камери.
А їй потім сняться засніжені Альпи,
Йому сняться коди та спамери.
Вона – у будинку зі сніжної казки,
Від холоду змерзла під ковдрою.
А він – в Інтернеті, із кольтом та в масці
Загрався страйковою «Контрою».
Між ними немає ні поглядів спільних,
Ні спільної в серці взаємності.
Але вона знає, що він – це «той самий»,
І те, що вони – протилежності.
І хай він школярик малий та зелений,
Готова кохана до вірності.
Збирати всі смайлики, ніжитись в щасті,
І тиснути «DEL» від покірності.
А згодом, з роками, знайде в віртуалі,
Пронизливий меседж над смужкою:
«Мабуть, я вже виріс, тому вибачайте…
Остання двокрапка із дужкою».
Дуже гарно використана сучасна лексика в поєднанні з класичним амфібрахієм. І зауважте, у Вас в кожному 2 і 4 рядку клаузула. Це дуже похвально
Грицько Потуга відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О-о-о, як закрутили! Звісно, я й не думав, чи амфібрахієм писатиму, чи анапестом. Так вийшло, от і все. Частіше заходьте в гості та коментуйте, дуже цікавить Ваша конструктивна думка!
