А осінь відійшла непомітно,
Наче й не було нічого.
Його кинджал пронизував повільно,
Так, щоб серце вповні відчувало.
Осіннє повітря спогадами годувало,
А листя очі закривало.
Щоб груди наповнити болем,
Щоб не запам’ятатись кволим,
Був часто жорстоким.
А миті поступались місцем,
Хоч не різнились зовсім.
Бігла часу навздогін,
Щоб не здаватись пригніченою;
Щоб залишатись один на один,
Не робила нічого на спомин.
Щоб не здавлювало легені,
Сміялись голосно стороннім.
Щоб не казати «ні»,
Залишались в темноті.