Було все, здавалось, просто,
Поки не почали
Рухнути стіни,
Летіти не в небо,
А в глибоке море,
Стрімголов почали мчати,
Наче не було чого втрачати...
А й справді,
За чим пропащим ридати?
Чи є їм що губити?
Гордість? Волю? Чи забутись...
Віддатись хлям і пливти,
Від пересторог відірватись
І відліку часу не чути...
Прості речі - це все,
Що не встигли ми втопити,
Великі неіснуючі суті
І все, що не мало причини –
Про все, якщо захотіти,
Можна забути.
Попрощатись, наче у сні...