|
(підмічений нарис)
Літо – неповторно чарівна пора. Довгими, нудотними зимовими вечорами ми з солодким завмиранням серця пригадуємо його минуле пришестя і будуємо неймовірно-фантастичні плани на прийдешній сезон визволення: тіла - від сморідних обіймів поношеного «всесезонного» одягу; душі – від незліченних тортур стресами, буденністю та надокучливою увагою заздрісно-пліткарського соціуму. І не має принципового значення до якого місця перебування вас прив’язує запис конторника на одинадцятій сторінці синьої «три зубастої» книжечки – села чи райцентру, міста чи мегаполісу, ви з однаковою одержимістю та фанатизмом будете поклонятися «Ідолові Літа», цурпелячи до його вівтаря останні крихти зекономлених, далеких від поняття «олігархічні» або «пристойні», статків. Статків, що вистраждані: за лотками – на морозі, у спеку чи дощовицю; за верстатами – у мастилах на збитих руках; у пащекуватих офісах – за нескінченною кіпою паперів, нарад, комп’ютерних «глюків»; на розбитих шосе - за кермом далекобійної фури, чи за стерном сільгосптехніки – на курних, безкінечних як поломки, просторах чорнозему. Статків – за які вели щомісячну непримиренну підпільну боротьбу: зарплатнею «у конвертах» та «подвійною» документацією – з податковою; магнітами, плівками від старих діафільмів, пилососами, іншими неймовірно винахідливими модусами, запобігаючи точній роботі пристроїв обліку споживаних носіїв енергії та інших «гараздів» цивілізації – з РЕМами, ЖКГ, тощо.
Статків - зекономлених на святкуванні «найдорожчого» – ювілею тещі чи свекрухи. Статків - частину яких у вас відібрали на дорозі пильні «даїшники», до зубів озброєні всілякими «останніми досягненнями в області науки та техніки», що безпомилково виявляють вашу спроможність як платника. Статків - фрагмент котрих ви власноручно транспортували у бездонні кишені ненажерливо-соромязливого «містера Хабара» (перелік установ і закладів, що входять до складу «містера» вважаю нетактовним тому, що цей реєстр сугубо індивідуальний і залежить від статі, віку та потреб окремо взятої особини).
Усі ці зимові приготування виснажують тіло та «нервозну» систему. Але вони ніщо у порівнянні з монументальною мрією – літнім «богуванням»!
Сонячна система не стоїть на місці, тому під снігом, що тане, оголяючи накопичене у «період збору ресурсів для відпочинку» сміття, непомітно підкрадається весна. Вона з’являється як завжди сірою брудною жижею на свіжонапрасованому одязі, , миттєво вискочивши з-під коліс авт, що потрапили у «дозрілу» зимою дорожню яму.
«Курортні пристрасті», підігріті сонцем, зеленню та амурною поведінкою тварин, починають новий виток, що має назву: «Друзі порадьте куди…». Цей період супроводжується великими рахунками за міжміські та міські розмови, а також частими поповненнями мобільних фондів необачних «дослідників проблеми», котрі мали необачність дзвонити на номери не своєї зв’язкової «кумпанії». Зібраний таким чином гігантський об'єм, не завжди щиросердої інформації (аргумент – «ми попали – нехай і куми сьорбнуть»), ретельно перемелюється збудженим мозком не одну ніч. І врешті решт у передостанній тиждень весни, одноосібно (переважно жінкою) ухвалюється єдиний «вірний» варіант, що, як показала минулорічна практика і є самим паскудним.
Наступний етап, малий за діапазоном часу, але грандіозний у аспекті витрат із панчохи «На відпочинок». Починається він як правило із покупки «милої дрібнички» – купального костюму «як у Зойки», з не оправдано високим ціновим покажчиком і закінчується по обіді спорожненням чоловічого парт мане, так необачно («як на зло сьогодні») туго набитого вітчизняними грошовими одиницями та, не приведи…, кількома папірцями іноземної валюти. Після бучної істерики та двох обшуків на предмет «холостяцької заначки», дана стадія різко закінчується, переважно фразою «Я рік на кухні… мов рабиня… не можеш заробити… Казала мама… Козел!».
Після того, як з десяток лантухів битком набитих найнеобхіднішими (для «відтягтися без нервів») речами дружини, та один середній пакет із супермаркету «не вибагливого» чоловіка зібрані,і до омріяного моря лишається рукою подати, чорти починають мордувати начальство.
Як завжди недоречний телефонний дзвінок в останню мить сповіщає про «аврал», «завал» та «форс мажорні обставини», що ніяким чином «не являються» загально колективною «жабою» заздрості вашому курортному щастю. Годинні перемовини закінчуються посиланням місця роботи до дідька і погрозами «сам звільнюся, а вас без мене кури…» та, з гнівом кинутої об апарат запльованої трубки. Все – воля!!!
Кілька сотень, чи тисяч тряських кілометрів чумацьким прадідівським шляхом, що згідно плутаних тлумачень «Атласу автомобільних доріг України» має гордовиту назву – шосе, і легкий морський бриз змішаний з, дорогими серцю (та гаманцю) ароматами східної кухні та безхозних сміттєзвалищ, лоскотатиме ваші стомлені октановими випарами ніздрі.
Дорожні пригоди , я зумисне опускаю так, як їх кількість прямо пропорційна сумі грошей виклянчених у дружини на приведення до ладу авто, та вашій здатності стримуючи емоції, свідомо контролювати силу натиску правої ноги на акселератор при азартно-обурених лементуваннях родини: «До біса обмеження…, будь хоч тут… обжени того нахабу!».
При в’їзді у приморські селища вас радо вітатимуть його аборигени, виставленими «мінібордами», що сповіщають про наявність «недорогих», ураховуючи кількість додаткових послуг та зручностей, місць. Попетлявши селищем між завузьких вулиць та майже голісіньких, прокопчених відпочивальників, ви безпомилково (за допомогою вже відомої жіночої інтуїції) оберете «найкращий» прихисток на найближчі два - три незабутніх тижні.
«Не забування» розпочнуться зразу ж на стадії облаштування на новому місці. Після того, як дебелий завдаток, розмір якого сягатиме майже повній оплаті, переміститься на порозі у натруджені порепані руки хазяїв, ви з жахом усвідомите, що реклама зручностей та гараздів «де що перебільшена», а мости, котрими можна було б дременути звідси, згоряють до цурки під поглядом невдоволено-полум’яних очей його ґазди. Не тішачись перспективі ще дві години пектися у пошуках нового «пансіону», дресировано-невибагливий чоловік (доки дружина вестиме безплідні дебати з хазяїном),похапцем занесе речі і вже за хвилину стоятиме на порозі у минулорічних вицвілих шортах та нових «не з дорогих» капцях, з наладнаними дітьми та пляжною сумкою. Ще годинне спрагло-пітне очікування метаморфозної трансформації дружини, зі стража домашнього затишку на світську самицю морського лева, і щаслива родина добрих пів години весело крокуватиме у розшуках, як запевняв господар, «не далечкого» пляжу, на підході до якого, баскі лоточники щедро наділять їх дешевими (на вигляд, а не по вартості) прикрасами та амулетами виготовленими із здохлих дарів моря, з обов’язковим сакральним написом «Привіт із…». Останній форпост, вдоволений кількістю всученого вам товару рухне. І ось воно – вистраждане море!
Нервово фланеруючі між полчищ розпечених тіл, та ненавмисно засипаючи їм очі піском, що нахраписто вихоплюється з-під задників нових капців, ще за двадцять хвилин ви знайдете під розкуйовдженою морськими стихіями тінню від платного зонтика, єдиного вільного лежака, вигляд котрого наштовхне на роздуми про «первинне пришестя». Після гучного першого пірнання у, густо скаламучене тисячними «косяками» курортників море, скусана медузами та морськими щипавками дружина, до нудоти напоєні прибережними хвилями діти та уперіщений в ребра катамараном нахабно-пустотливих, на підпитку, молодиків, тато, задоволено розташують зтортуровані тіла на піску, поміж численних з’їдів.
Тато похапцем відкриє (ключами від «елітної конури») спітнілу (але чомусь теплу на дотик) пляшку вітчизняного пива і залпом увіллє її у спраглу горлянку. Гази троєкратним салютом розкотисто повертаючись по трахеї назад, урочисто сповістять пляж про відкриття курортного сезону міцною сім’єю… нехай буде, Голопупенків!
ID:
315689
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.02.2012 08:13:11
© дата внесення змiн: 25.02.2012 07:51:00
автор: Осіріс
Вкажіть причину вашої скарги
|