Де ж та наша правда,де її сховали
Чи то у писанні,не то дописали
Чи то на могилі,чорній і похмурій
З козаченьком сильним її загорнули
Скільки правда матір,нас оберегала
Стільки ж ми,сини її,весь час воювали
Мужньо ми дивилися,щоб не зазіхали
А вона нам,матінко,красу малювала…
Як надходив вечір та місячне сяйво
Солов’ї постихли й осінь засяяла
Мерехтево зірки дивилися в очі
А вмене так сильно,аж серце здригоче.
Набіжали коні,затоптали поле
А чорними хмарами затянуло гори
Військо те ворже зі сторін оточує
А той грім із неба так сильно б’є в очі.
Стали розтягати,розтинати тіло
Аж до смерті боляче,та в мене ще сили.
Зійняв свої очі на вражів безлюдних
Та побачив своїх,братів миролюбних.
Хто б з них росповів мені,
де правду шукати,
В людях віроломних;
А може й насправді….
