І знов кричать незримо дні
Вертають сни у бік душі
Злітають із байдужих лиць
І гублять слід на дні зіниць
Невпинно гасне іскра дива
І давня усмішка грайлива
Стирає все політ хвилин
Залишив вибір лиш за ним
Пустився у далекі мандри
Шукати помочі у Тантри
Забув про власне, вічне «Я»
Щоб віднайти святе і вся
Чекають бо глибини різні
Таємні, невідомі, буревісні
Та все ж не має вороття
Нещадний відлік у життя
Не знає спину також воля
Хоч би яка вже була квола
Врятує завжди від нудьги
Лише встигай у ногу йти
У розмаїтті всіх шляхів
Не раз ухопить вир вітрів
Та як не буде вас косити
Не забувайте, люди, жити