Мене хрестили торік зимою,
я пам’ятаю ваш лоскіт ніг.
Люд розважався чудною грою,
а лід так важко на груди ліг.
Зіткали спогад блаженним тоном
слова на кінчиках пальців рук,
як відгукнувся берег дзвоном,
ваш без прибою фальшивий звук.
Встромили хрест у гладь бездонну,
усі штовхалися до води.
І я - розхристана, змерзла, сонна,
ви - сліпо руки до хвиль тягли.
Та холод, холод, і сміх, і сварки,
у ваших пляшках священна кров.
Бездумні душі, мов недогарки…
Як несподівано дотик – любов.
Я аж здригнулась – бризки обабіч,
так зачепив обережний рух.
Навколо люди і далі грались,
а поряд – глибший за мене дух.
Благословенно торкнув рукою,
як віра, спокій на хвилю ліг.
Мене хрестили торік зимою,
я пам’ятаю твій лоскіт ніг.
10.03.2012
