Дні переступали в зрілу пору літа…
«Він – як юний червень»,- думала собі.
Ти ж мене і в чистім полі не помітив,
Одного тебе лиш бачила в юрбі.
Невесела усмішка змилася сльозою,
Все ж пливли ілюзії біло-голубі
То дев’ятим валом, штормом і грозою,
То втішались тишею в солов’я гнізді.
Виглядала вишнею із рясного саду,
Зав’язь осипалася в сумі без води,
У вінки спліталися розпач і розрада,
Поспішало літо, а спізнились ми.
