Спалахнула зоря на світанку,
Усміхнулась небесная синь,
Вмилась росами літнього ранку
Волошкова ясна далечінь.
Швидше, коню, неси мене в поле,
Вітре буйний, назустріч лети,
Чи дала талану мені доля
У дорогу мою, сповісти!
Вітер шепче, мені сповіщає:
Попереду чатує біда!
Марно біла хатина чекає,
Біля тину верба вигляда!
Вдалині багряніє заграва,
Кінь сахнувся, додолу припав,
Стрепенувся і гриву розправив,
І без вершника вдалеч помчав!
А мені б небагато, ще б трошки,
Щоб почула про мене рідня,
Наді мною схилились волошки,
Сталось так - я упала з коня!
Не судилось доїхати вчасно,
Та не можу повірить, що тут
Догорить моя свічка й погасне,
І безслідно вітри занесуть.
Підніми, підніми мене, поле,
В Українській святій стороні,
Поклонитись красі, що довкола,
Хай поверне надію мені!
І що, Пегас непослушний був зранку,
Що поетесу поніс кудись в даль...
Треба шию зкрутити в баранку,
Щоб знав, що у Музи буває печаль...
Натхнення Вам
Віра Нагорна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оце розрадили!Коли писала вірш, то був такий настрій, що хоч помри, а тепер і сама розсміялася!Який там Пегас,не так вже часто він до мене прилітає, особливо зранку!Дякую за коментар!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!