Тиша з ароматом зеленого чаю.
І посмішка- кольору гіркоти.
Душа , що бажала піднятись до раю
Тепер заховалась у темні кути.
Пишу ці слова , а для чого не знаю...
Сиджу не живою хоч прагну втекти
Спокійно цей день до кінця догорає
І вечір шепоче - "зі мною лети"
Хотіла б піднятись й летіти з тобою...
Залишити чай і той смак гіркоти.
А досі сиджу і досі гадаю...
Чому? і за що? з тобою? Куди?
А вечір шепоче - " я вже минаю..."
Що чай вже холодний, а ти...
Ти й досі сидиш за чашкою чаю
З сльозами в очах... зі смаком гіркоти..."...
