Люблю згадати, милий друже,
Як лукою у ніч брели,
А вечір сонце хитро мружив,
Лиш дотулялись рукави.
Крізь душі сіялася осінь,
Полова смутку – на вітри.
А небо, наче літнє зовсім,
Під ноги падало згори.
Гадала тиша вечорова
На таємниці наших рун
І заплітала у розмову
Акорди невагомих струн.
Природи наспіви бриніли –
П’янили, гірше від вина.
Та іскри дум розгарячілих
На долі впали письмена.
Яка тоді була заграва!
Ми, заворожені, ішли.
А нічка так і не настала,
Зробившись жменькою золи.
Люблю згадати,
милий друже...
Хоч, може, ми там
й не були...
Сумна і ніжна романтика. До душі. Просто неймовірна поезія, Олесю.
А Ви ще на якомусь сайті, якщо не секрет?
olesyav відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, не секрет. Я - Олеся Овчар і є на Поетичних Майстерняx, там моя колиска.
Просто тут чомусь не могла зареєструватися під цим іменем, тож і вийшла olesyav))))
О! Я там теж є... Ви мене там читали. Дякую - будемо творчо дружити і рости разом. Успіхів. Я тут давно не був. От раптово натрапив і вирішив відновитися. Щасти Вам...
olesyav відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00