Морю нудно, а всім все одно,
Кидали раніше каміння на дно
А зараз забули… «Даруйте, та час!»
Надійно сховались до «вдячних» гримас
Сховались від кого? Про щирість забули,
Якусь нетерплячість у морі відчули
Лірична відвертість, печальності й…фарба!
Туман їх давно тихенько загарбав
Та вже все одно… Втіха таємна,
Забрати від моря мрію незѐмну
Насуньте ще хмари. Ото буде шторму!
Маленьким хижачкам додайте ще корму
Нудно. Чому? Бо всім все одно…
Зараз нічого. Було «щось» давно
Вже втіхи нема. І хвилів тако̀ж,
Відлунням лиш котиться слово: «Отож…»
