я колись таки потону
у озерах із полину,
і пізнаю п'янку глибину
дна криниць тих джерельно -зелених...
і колись заблукаю між трав,
де сховався сполоханий птах
між високих терпких отав
тих лугів ромашково-зелених...
де провалля гір кам'яних,
у колодязях скель льодяних
відшукаю, знайду твої
кришталі смарагдово-зелені...
а коли вже втомлюсь від сну,
коли я пересплю весну,
я розкрию тебе, розгорну
з простирадел шовково-зелених,
знов твоєї руки торкнусь
тихим берегом розстелюсь...
загублюсь , розчинюсь, розіллюсь
в тих очах абсентово-зелених.
