|
«Вчасно ж я згадав! Є в мене друг в цих краях. Тільки б відшукати дорогу до його дому.»
(Давньоірландська скелла
«Руйнування дому Да Дерга)
Кожен напрямок мистецтва (а кіномистецтва тим паче, бо кіномистецтво це сон розуму) має свою Джомолонгму, свою вершину польоту літака мрії, свій найвищий шедевр. Про те, який саме твір можна назвати цим шедевром сперечаються і будуть сперечатися. Бо так воно є. Бо ми мислимо, а отже дивимось кіно…
Дев’яності роки роки ХХ століття нині прийнято лаяти. Дев’яності кожного століття взагалі прийнято лаяти. Ще б пак – fin de siecle. Для Мандельштама дев’яності роки ХІХ століття «глухі», для Чехова сумні роки занепаду, для всіх поетів «срібного віку» - колиска сумного декаденсу. Для всіх письменників ХІХ століття дев’яності роки ХVIII століття – божевілля, сутінки свідомості коли «боги жадають». Дев’яності роки ХVII століття для Свіфта і Дефо були роками безпросвітної самотності духу… Це суб’єктивно – просто завершувалась епоха – тоді нудно, тоді трагічно і болісно. І це сприймалося як кінець світу – їхнього світу. Чи то нашого – даруйте… Але наші дев’яності це була не тільки епоха божевілля змін («Щоб ти жив в епоху змін!» - сумне китайське прокляття, але ж ми не в Китаї живемо!). Це ще й був порив до свободи і культурний феномен. Звісно, з вісімдесятими і їх потужним культурним вибухом годі порівнювати. Але дев’яності якщо не породили, до викохали химерне дитя – постмодернізм. І не тільки в літературі. У кінематографі в першу чергу. Зараз ми тільки з ностальгією зітхаємо: «Постмодернізм помер, а я ще ні…» Це байка. Постмодернізм пішов в андеграунд. Як це і передбачали. І вершиною постмодернізму, як течії кінематографа, я бачу фільм Еміра Куштуріци «Арізонська мрія» (чи то «Арізонський сон»… Хоча це одне й те саме – мрії то сни, а сни то мрії…) (Emir Kusturica «Arizona Dream» англ.) (1993).
Мені можуть заперечити – а як же чисто постмодерновий «Андеграунд» того ж Куштуріци? Як же його знаменита сага «Життя як диво»? Але я вважаю фільм «Арізонська мрія» (чи то «Мрія Арізони») вершиною творчості Еміра Куштуріци, його найвищим шедевром, не дивлячись на те, що фільм не зрозумів глядач в свій час – фільм практично провалився з точки зору прибутку та глядацьких симпатій… Інші фільми майстра більш менш передбачувані в його ключі кіномови – Балкани з їх божевільним буттям, цигани, гіпноз, парапсихологія, трагедія особистості під час війни всіх проти всіх… Це і зрозуміло – Батьківщина, що розтерзана і зруйнована війною у тебе на очах, змушує знімати і писати саме про це. Тут же геній не стриманий рамками землі до якої прив’язаний кров’ю та долею – тут геній творця вільний у своєму анархістському польоті (а кожен геній хоч трохи, але анархіст…)
Важко знайти не тільки серед постмодернових фільмів дев’яностих, а і взагалі серед світового кінематографу всіх часів, фільму де б так тісно сплелося смішне і трагічне, де ставились би стільки складних запитань і проблеми, щодо буття людини як такої – мислячої і чуттєвої істоти. Де б нанизувалось стільки протиріч, і так спліталися стилі, дискурси і напрямки кіно…
У фільмі дивно поєднаний реалізм і сюрреалізм. Хоча це типово для постмодернізму (тим паче високого постмодернізму), але таке сплетіння… Перед героєм, який прекрасно усвідомлює, що «Америка вже давно відкрита» постають реальні картини сучасного суспільства, але розрізнити де закінчується реальність, а де починається світ марив і галюцинацій неможливо – світ наповнений дивними химерами, дивними людьми і парадоксами. Реальні картини буття виглядають як полотна Сальвадора Далі, а марення на диво реальні… І хоча нашому герою з дитинства втокмачували щоденно, приводячи у світ реальностей зі світу сну фразою «Вставай, Колумбе!», що все давно відкрите і винайдене і не варто знову переконуватись, що вогонь гарячий, а життя непередбачуване, наш герой (точніше герої) з якоюсь божевільною впертістю намагаються винайти і сконструювати аероплан. У них звичайно нічого не виходить… Конструкції вперто не хочуть літати… Це триває доти, доки іншим людям це не набридає і вони дарують мрійникам мініатюрний аероплан. Мрія про політ здійснилася! І це при тому, що герої які так мріють літати, вміють літати і без аероплану – шляхом левітації. Просто не усвідомлюють цього…
Несподівано в структуру фільму вплітається «соцреалізм». Ну де, в яких фільмах на американському ґрунті можна побачити майстерно вплетені елементи соцреалізм? Дівчина, що грає на баяні з цигаркою в зубах на фоні хлопця який зварює якусь безглузду конструкцію. (І все це відбувається в Арізоні! Не на Магнітці, і не на Дніпрогесі, і навіть не на ударних будовах Тіто.) Куштуріца ще їдко посміється над «соцреалізмом» у фільмі «Життя як диво» - їдко як ніхто. Тут лише слабкий натяк на сатиру… Під сатиру тут підпадає більше не безглузде суспільство, а людина як така. Персонажі фільму живуть у своїх вигаданих світах зі своїми чудернацькими мріями. Один мріє жити в іглу з криги разом з ескімосами і ловити камбалу в Льодовитому океані, інший мріє продати стільки старих вживаних автомобілів, що якщо їх поставити один на оден, то вони досягнуть місяця, ще інша мріє померти і народитись в наступному житті черепахою… Мрії їм сняться. Кожна мрія – це сон. І мріяти можна про все – навіть про смерть… Деякі мрії близькі, їх легко зробити реальностями, проте герої вперто лишають їх недосяжними мріями.
Ще один дискурс фільму – неофрейдизм. У фільм вплітаються сексуальні фантазії героїв, які керують ними як маріонетками. Герої усвідомлюють безглуздість своєї поведінки, але продовжують грати в цю гру. Попереду в героїв розчарування, самотність, зневіра, страждання… Але лишається надія. І мрія. Яка завжди прекрасна, навіть тоді коли вимріяна вона серед пустель Арізони… Поведінка героїв безглузда. Але що в цьому світі не безглузде?
Я «вкурив» цей фільм. Я зрозумів, що риби справді можуть плавати в повітрі, карети «швидкої допомоги» можуть відвозити людей прямо на місяць, а «риби тим відрізняються від людей, що ніколи не плавають в лайні»…
Я торкнувся тільки деяких граней цього величного епічного шедевру, цієї філософської саги про людину та її мрії. Спробуйте побачити в цьому фільмі своє. І мрійте. Або хоча б спробуйте – помріяти…
(На світлині - кадр з фільму)
ID:
358552
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.08.2012 20:01:46
© дата внесення змiн: 27.02.2013 00:46:36
автор: Артур Сіренко
Вкажіть причину вашої скарги
|
