просто за нами лихо
дише хмарами чорними,
а чим ще дихати
коли розірваний шар озоновий,
сонечко ранить шкіру,
вода відриває нігті?
мала у фініш віра,
бо довго на місці бігти,
ще в моді жорсткі поцілунки,
ще вірять в любов після сексу,
серця у холодних пакунках,
міняємо радість за вексель.
чекайте, я ще непритомний.
я вивчу молитву й почну
життя бізнесмена зі споминів.
ні. равлик пального не прийме,
не захоче він кайфу по венах,
брати, що ж ми в озеро сіємо?
в тім озері риба гине
від того, що жре сімена.
у роті слова та їжа,
а тіло вже — пізня весна.
і знову щось в мені дише,
і знову сльоза на вустах.
ти плачеш, бо поки ти мати,
ти плакати мусиш щодня.
бо звідки тобі, мамо, знати,
яка тая думка Господня?
я вже подавсь у бандити,
з ментами у хованки граюсь.
мені б спокійніш жити,
я хочу ключі від раю.
є люди веселі та добрі,
приємні у тихій розмові...
є люди з характером кобри,
є безліч охочих до крові,
ви пийте, кусайте, ласуйте,
ламайте коровам роги.
одначе всей світ це те,
що вічно належить Богу.
даруйте за правду і м’якість.
увага — я з тих, хто любить.
втрачають кати свою якість,
стають їхні жертви грубі.
всім байдуже, хто ти і що ти.
вони з тебе зроблять бандита.
ти тільки забудь у суботу
уперше за тиждень побритись...
ID:
359546
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 24.08.2012 11:02:31
© дата внесення змiн: 24.08.2012 11:02:31
автор: murari
Вкажіть причину вашої скарги
|
ураган образів...
