|
Знову знайоме мені відчуття..вже навіть рідне. холодний вечір, захмурене небо, заплакані до болю очі, і не лише від сліз, а й від монітору комп"ютера. Ком у горлі дико ріже, тіло все тіпається, аж набридло, ламає і морозить. Що за дурний стан. Стан душевного мороку, серцевого голоду? Вже в"їлася в вуха одна і та ж пісня, а переключити не можу, бо так же ж вона нагадує мені тебе. Дивлюся наші фото, стає тошно, стає ще гірше, десь ізнизу живота йде відлуння образи і огиди одночасно. Але вимкнути не можу, очі не дозволяють, та і серце кричить горланить, що хоче тебе бачити. Але ти ж йому зробив шкоду...чого воно таке дурне?? Чого воно досі сумує за тобою, у щось вірить, і ніби кричить "Я І НАДАЛІ ВІРИТИМУ ТВОЇМ БРЕХНЯМ! Я І НАДАЛІ КОХАТИМУ ТЕБЕ, ДО ВТРАТИ ПУЛЬСУ. ТИ ТРЕБА МЕНІ, ЧУЄШ???" Одним словом дурне. Нічого з ним не вдію, кавою та пігулками його не лякатиму. А нерви не тішитиму цигарками, най псуються, хіба може бути гірше. І знаю що завтра буде новий день, але це все не мине. Може вже завтра тебе відпущу, може вже завтра давитимуся власною посмішкою поки на 31 зуб. Може вже завтра я зрозумію, що була дурною?? Ха, кому ж я брешу..? Не відпущу, розумію я те все і так, але..але...та дівчина, що всередині не відпустить, і не хоче розуміти, що ти її дурепою виставляв перед всіма. ну звичайно ж, її ніхто не бачить..дурепою ти виставляв мене. Дурна, наівна, вже не дуже мала, вже щось трохи скуштувала в житті, знаю що добре, що зле, знаю багато людей, знаю, що всі вони злі. Але не знаю одного - як звільнитися від тебе. Жалітися нема кому..всі розбіглися, як миші по вуглам, єдиним справжнім другом був ти, але, ні, мені здалося.
Колись це мине. Твоє серце-повія мене відпустить. Пройде час, мене понесе далі від тебе, ти будеш далеко, і моє серце тебе забуде. Можливо й знайдеться тобі заміна, що висміюватиме мене і дуритиме замість тебе...але, бляха, все одно не забуду..все, чуєш, все: від мізинця на нозі (котрий ти цілував, коли я ним боляче вдарилася) і до лавки в парку, на якій ми їли мівіну взимку, все нагадуватиме мені тебе.
І може, через рік, ми зустрінемося в кав"ярні, вип"ємо чоколате, з однієї великої чашки з двома соломинками, подивимося фільм в навушниках, закуримо і поцілуємось. Вдихнемо запах один одного, поглядом займемося коханням, ти запитаєш "як справи?", а я відповім "без тебе добре"...
Це буде. Я звільнюся від тебе, виплутаюся. І не таке переживала, хоча..ні, такого ще не переживала... Душа кричить "Чого ти, ідіотко, сама собі брешеш??", а мозок їй "Замовкни, у неї все буде круто, у неї вийде!"
28.08.12
ID:
360534
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.08.2012 20:55:32
© дата внесення змiн: 28.08.2012 20:59:34
автор: Кейтуня Панда
Вкажіть причину вашої скарги
|