Ми не будем словами кидатись,
Коли слiв взагалi не буде.
I не будем з тобою ховатись,
Коли сонце за обрiй зайде.
Ми сторiнку з тобою зiрвали,
А ту книгу спалили давно.
Ми забули i зовсiм загнали,
Почуттiв наших замкнутий круг.
Ми не вмiэм i зовсiм не знаэм,
I не зробим того, що буде.
Ми нiкого й нiде не здолаэм,
Коли сонце за обрiй зайде.
Ми з тобою як люди жорстокi,
Хоч не люди уже ми давно.
Ми вже зовсiм забули уроки,
Хоч недавно це все ще було.
Ми зумiэм почути ще слово,
Хоч його, мабуть, вже не буде.
Та сховаэмся вниз, з головою,
Коли сонце за обрiй зайде...
