А ніч - це завжди загадка, як не крути.
Я знову й знову поринаю в почуттєвий вир.
І розстеляються на хвилях, куди не йди
ці місячні доріжки, ясні зоряні сліди.
Остання ніч, останній подих і я вже піду,
зроблю останній крок, останню віру віднайду.
В свою останню мить я сонця першого торкнусь,
закрию очі і туманом сірим простелюсь.
І до останніх хвилин свого першого життя
я вірю, сподіваюсь, і відходжу в небуття.
І до останніх краплин крові, і до ран
я знову й знову розкриваю первісних обман.
І пройде літо, пройде осінь і прийде зима...
Я знов прокинуся, ну а мене уже нема.
Мої сліди останні затрусила заметіль...
А хто тепер я? Що тепер я? Я тільки тінь.
Десь там у сніжних бурях, десь у крижаних дощах
там загубилася моя блукаюча душа.
І до останніх хвилин свого першого життя
я вірю, сподіваюсь і відходжу в небуття.
І до останніх краплин крові, і до ран
я знову й знову розкриваю первісний обман...
