Стелить стигла Осінь
Вечір між отави,
Там під небосхилом
Де гуляли пари,
Тем, де сивим садом
Стеляться тумани,
Ми своє кохання
Вперше зустрічали.
Забреду між трави,
Де пахучі роси,
Там, де стигла Осінь
Миє русі коси,
Вбрала сукню ткану,
Срібно-золотаву,-
Ти до нас, немов царівна
з казки завітала.
Все мені про тебе
Розповість, покаже…
Та чомусь краплина
Смутку в серце ляже…
Все мені ця Осінь
Нагадала знову,
Про моє «старе» кохання ,
Про палку розмову.
Стелить стигла Осінь
Вечір поміж нами….
Ти мене цілуєш
Спраглими вустами,
Стигле те кохання
Наче древні вина
Та тепер без тебе
Вже мені не сила…
