Спаде пожовкле листя, ніби омана,
В холодні обійми густого туману.
І попіл зі згарища прилипне до ніг,
Павутиння на шию – як оберіг.
Під небом важким, по мокрій дорозі
Безперервно ідеш, відпочити невзмозі.
Вітер у волоссі, порожні кишені,
Ні даху, ні дому, лиш стіни і двері.
За правим плечем сірим криком шепочуть,
Образами, хамством спинити хочуть.
За лівим плечем не чути і слова –
Мовчить твій друг, не чує телефону.
На серці жаль, і в обійми тривоги
Впадеш ти серед дороги.
Відкинутий страх, сором, обережність,
Виховала ти свою чорну незалежність.
