так багато запитань,
назбиралось розчарувань,
всюди море причувається,
десь далеко твій погляд ховається.
моє вчора - йде паралельно до завтра
за своїм сценарієм; за обрієм,
де живе непрожите, залишаю мрії, що часу трата,
піднімаюсь вище, до неба, за ефективним снодійним.
чужий голос вже не розрада,
сама собі королева, рабиня, друг і подруга,
мильних опер і жахіть, театр тіней мить -
все навколо часто веде у безвихідь.
я не вмію забувати, посміхатись для світлин,
дзвонити, щоб слухати гудки - надто,
усе не так? усе не так гарно,
не моя душа - аквамарин...