Цього здоровенного недоумка у елегантному костюмі штовхнули на мене. Замість того, щоб вибачитися, він почав реготати і тикати пальцем в мене. Побачивши мій злий погляд він вирішив приласкати мене і захопив у свої обійми. Це вже було занадто, тому моєю ласкавою відповіддю став удар з кулака прямо в челюсті. Я знала, що цей здоров’як і вся його компанія не простий народ. Після удару маска була скинута: з’явилися два гострих клика, очі залилися кров’ю чорною як смола, а навколо очей проступив синювато-червоний відтінок. Мені нічого не залишилося як продовжувати бійку, хоча й знала, що шансу на перемогу немає. Але втрачати немає чого. Удар за ударом, його сила перевищувала мою, але я виявилася спритнішою і мої нігті мене не підвели: його тіло було розірване на шматки. Не було місця для здивування, тепер все залежить від швидкості мого бігу, адже через декілька секунд цей здоров’як поженеться за мною вслід. Так і сталося. Я миттю вибігла із темного тупика між будинками і неслася по освітленій і на диво залюдненій вулиці, яка пахла розжареним за день асфальтом.