Лиш серце огортає відчай,
Коли в пориві почуттів
Ти злишся на отих найближчих,
Яким з жалю бракує слів.
Вони не слабші, не сильніші.
І не завжди злі язики.
Бувають гірших всіх добріші
І не міняють їх роки.
Так ніби рвуться дружб канати.
А кожні вчинки в власний бій.
На себе хочеться кричати -
І крик німий, тупий, як біль.
