Ранкове сонце просинь запалило,
понесла стежка, душу в далечінь.
Ступлю із східців наче в мене крила,
здіймусь до неї серцем в височінь.
В осіннім небі вивільги журкочуть,
їх спів чудесний, наче камертон.
Востаннє просинь покидать не хочуть,
утнувши в хмарках цирк - атракціон.
Біжить струмочок тихо із долини,
поміж берізок, в далеч навпрошки.
В кущі вербові чеше на гостини,
зібрався в гості гаєм напрямки.
Гойдають клени осінь у вершинах,
бурштин під ноги, сипле падолист.
В проміннні сяйвом світиться ожина,
немов в оправі персня аметист.
Калина з гаю вбралась молодою,
наливши соком, вділа пацьорки.
У гронах промінь за одно зі мною,
радіє диву й грається в жмурки.
