Історіє далеко, яка ж ти столика,
Ні правди ні щирості, лиш вірить очам.
Ми діти байдужого, темного віку,
Не донести нам велич батьків синам.
Забуті, зітерті, канули в Літу
Тисячі років, як і кожен божий день.
Не напишемо ми більше Заповіту –
Виведено, витравлено самобутній ген.
Ми кріпаки – нічого не змінилось.
Демократія? Свобода? Право?
Кожен наш день – повинність.
І думки лиш – мушу та маю.
І винен хто? Народ? Держава? Бог?
Які ми вічні і не убієнні!
Ми переможемо та далі крок
Ну просто історично нездійсненний!
І з року в рік, століття за століттям
Водами могутнього Дніпра
Тікають сонячні суцвіття
У чистіші і глибші моря…