Суцільний холод. Серце завмирає.
Лиш крик дитини. Так, це голос твій.
Про що ти тільки думав все без краю?
Коли ти став слухняний і німий?
Не ти чекав, як крига тебе вкриє?
Не марнував ні ночі, ані дня?
Чи пам’ятаєш ти про слово «мрія»?
Що ти зробив, щоб збулася вона?
І ти мовчиш. Не можеш відповісти.
Так складно бути чесним, чи не так?
Всі люди – то не люди, а артисти,
Слова їх – не відвертість, тільки брак.
А ти…ти просто навіть не помітив,
Як став ти не собою, а чужим,
До себе став сліпий ти і до світу,
Як став ти нецікавим і простим.
Собі ти не залишив навіть шансів.
Порвались і зів’яли ланцюги.
Де той, що так старанно намагався
Коханням все змінити навкруги?
Де та, без перебільшення, Людина?
Де той, що знав, хто він, а що – не він?
А час втікає…То біжить, то лине….
І тільки шум. Як прикро. Ти один.