Забуті слова, поламані мрії,
Змітають сніги позабуті сліди,
Лиш низько не впасти - високі ж надії,
Раз шлях вже на карті, то по ньому іти.
Забути усе, лиш усе пам'ятати,
Блукати у лісі тих зламаних мрій.
Знати усе - лиш нічого не знати
І жити у мареві брехливих надій.
Співати у терні, літати у небі
Високо, високо над всіми людьми,
І падати низько, бо в цьому потреба,
Не бачити в цьому чужої вини.
Вдягатись у маски, чужі грати ролі,
Забувши навік роль справжню свою,
І вітер тихцем ловити у полі,
І тихо ридати самотньо в раю.
Пізнати усе без зору і слуху,
Лишитись самому в розпутті доріг,
І бігти наосліп далеко щодуху,
Й вертатись щоразу без радості й втіх.
Плекати в собі ті останні надії,
І дні рахувати, щоб кінчилось буття.
Лиш забуті слова, лиш поламані мрії.
така вже тут доля. Таке вже життя...