Сьогодні буде дуже незвичайне дійство…
Найкращу сукню зоряну вдягла весняна ніч,
А дощ убрався в фрак і гучно вийшов в місто,
У них побачення… найперше цьогоріч….
Вона така чарівна, гарна, загадкова,
на шиї в неї місяць – золотий кулон…
Її усмішка таємнича і казкова…
Вона його бажання, мрія, еталон…
Він - просто красень, справжній денді,
Але такий похмурий, сірий та сумний,
Бо повністю відповідає образу, легенді,
яку придумав хтось дуже дурний.
І ось, десь близько першої, він підійшов до неї…
Поцілував легенько, взяв за руку і вони пішли…
Годину десь закохані гуляли парком, потім по алеї,
а згодом зупинились… зрозуміли, що прийшли…
І тут на Землю впали грози, вітер, град і злива,
І розчинилась сукня зоряна під натиском дощу…
І через грім кричала ніч: «Нарешті! Я щаслива!!!»
А він кричав: «Кохаю я тебе! Кохаю!! І не відпущу!!»