Закутався в туман вечірній пляж.
І сонечко за горизонт сідало…
І дівчина чарівна, мов міраж,
Від гурту осторонь стояла.
Не радували її звуки року,
Вона була прекрасна та сумна
Сльоза самотня гріла щоку…
А із душі давно пішла весна.
І раптом рок змінили звуки танго…
До неї хлопець підійшов… поцілував…
Цілунок той солодший був за мед і манго,
Він її душу зранену полікував…
І звідки він з’явився невідомо.
Хтось думає, що то був Океан…
І не сказавши слів, так легко, не вагомо
Пригорнув. І зазирнув в очей її туман.
Вона в його побачила глибини і ліси…
Бо мав одне зелене, інше – синє око…
Його усмішка неймовірної краси
брала в полон… але ж красиво, не жорстоко...
І ось вони такі красиві незнайомці,
уже кружляли в пристраснім вогню…
і звуки музики – їх танцю охоронці,
назавжди з її серця вигнали брехню…
