У місті, вже під вечір, почались дива…
Порозпускалися троянди і тюльпани…
У небі – райдуга яскрава, мов жива,
То ніч вдягається, у неї з дощем плани.
Вона збирається виходити у світ…
А дощ, як джентльмен, стоїть, її чекає,
Відчув парфум – солодкий квітів цвіт,
Сказав вітрам: «Нехай оркестр грає».
І тут з повітря виник диригент,
за ним з’явилися рояль і струнні,
Саксофоніст узяв у руки інструмент
І натискать почав на клавіші латунні.
А ніч тихенько до коханого ішла,
Він те помітив, щиро посміхнувся…
В його очах іскра стрибнула немала,
До вуст коханої своїми ніжно доторкнувся.
І поцілунок той солодший був за мед,
А ніжність пристрастю ставала поступово,
І їхні почуття летіли вгору, уперед,
Бо все було прекрасно і казково…
