Раптом він відчув тепло. Раптом серце затремтіло.
Довго дививсь на неї,довго сковував в собі мрії.
Боялась моя героїня одного- знову покохати,
Тікала від себе , від бажання його обійняти.
Багато висновків вона тієї зими зробила,
Не можна більше літати -не на те дані крила.
Лежачи в лікарняній палаті- в минулому рилась,
Зневажала себе за те , що не тому відкрилась.
А перед тим- вірші, сльози ,листи
Таксі в аптеку , скло тоноване,
а в кімнаті - стоси пісень
Йому- не дуже , а деякі й римовані.
Настала надворі відлига,
Вперто в двері стукала весна.
Втекла здавалось- зовсім загубилась
Та інші очі побачила, героїня мого вірша.
Сяйливі ,щирі подекуди незбагненні,
цікаві і грайливі
- дивились просто на неї.
І як старалась- не зуміла,
Не дозволити жити у серці,
Покохала, так щиро як тільки уміла.
Нову надію тепер тримала в долонці.